ОБРАЖЕНА МУРАХА

Одна Мураха дуже пізно повернулася до свого мурашника, сонце вже давно спало. Вона ледь-ледь відшукала у темряві вхід, але виявилося, що він був уже закритий. Довго стукала вусиками мураха, та що з того. Всі вже давно сплять і її тихий стукіт зовсім не чують. Сильно мураха образилася на інших мурах за те, що її забули і двері їй не відчиняють. І вирішила вона тоді жити сама по собі, в повній самоті.

Повзе Мураха навмання в нічний траві і розмірковує:

- Навіщо це мені працювати цілий день з усіма разом, їжу тягати, мурашник будувати, за малими мурашками наглядати, якщо я і сама на себе можу працювати і тільки для себе їжу добувати. Нехай дурні мурахи одна одній допомагають, а я тепер як-небудь сама житиму і без інших обійдуся.

Повзла Мураха і раділа тому, що тепер у неї життя набагато легше стане і вільного часу набагато більше з'явиться для відпочинку і веселощів. І раптом у темряві зачепилася Мураха головою за якусь липку мотузку. Смикнула вона її з усіх сил і через мить зіткнулася ніс до носа з Павуком. Побачив Павук несмачну Мураху, засмутився і мало не заплакав через те, що знову йому спати голодним доведеться. Тут Мураха набралася сміливості і запитала у Павука, чи добре йому жити на самоті у своєму липкому будинку.

- Нічого доброго, - відповів Павук. - Я майже завжди голодний. Добре, якщо раз на місяць в мою павутину хто-небудь попадеться. Ми ж не мурахи, у нас не прийнято здобиччю один з одним ділитися. Ось так і живе голодним кожен сам по собі і чекає місяцями, коли хто-небудь залетить у павутину. Нам би, павукам, об'єднатися, як це зробили ви, мурахи, та зробити величезну павутину між деревами, от би їжі тоді було, - розмріявся Павук. Зітхнув він, облизався і голодний поповз до себе в темряву. А Мураха далі пішла і незабаром зустрілася з Метеликом. Він сидів на квітці і, тремтячи від холоду, плакав.

- Чому ти плачеш, Метелик? - Запитала його Мураха.

- Як же мені не плакати, - схлипуючи став відповідати Метелик. - Скоро ще трошки похолодає і я помру. Вам, мурашкам і бджолам, добре, ви дружно теплі мурашники і вулики собі будуєте. А ми, метелики, не любимо трудитися спільно і звикли все літо поодинці літати і самі по собі жити. А один я ніколи не збудую собі глибоку теплу нірку, ось і доводиться плакати і чекати смерті.

Шкода було Мурасі Метелика, але нічим не могла вона йому допомогти, адже для його великих крил потрібна була дуже широка нірка, яку і їй не під силу було викопати.

Пішла Мураха далі, по дорозі зголодніла і побачила смачного сплячого під листом жука.

- Ось удача, - подумала Мураха. Вона вже було взялася за їжу і навіть схопила жука за лапу, але не тут-то було. Жук прокинувся, міцно і боляче схопив Мураху і відкинув її далеко від себе. Виявилося не під силу їй одній такого силача здолати. Це тільки багато мурашок з жуками справляються, а одна Мураха для жука зовсім не страшна.

Тут голодна Мураха надовго задумалася. Згадала вона і слова Павука про голод постійний, і жука сильного, і плач Метелика, що чекає холодну смерть. Зрозуміла Мураха, що на самоті їй дуже туго і недовго жити доведеться, тому заквапилася до свого будинку, щоб переночувати біля входу, а з самого ранку, як завжди, дружно взятися за роботу з іншими мурашками.

/Files/images/123246834_1594857267377202_1104505091209618633_o.jpg

КАЗКА-ПРИТЧА ПРО МИР У ВСЬОМУ СВІТІ

Одного разу миролюбні мешканці Землі попросили надзвичайно могутнього чарівника припинити всі війни та кровопролиття на планеті.

– Це просто, – сказав той. – Я знищу всю зброю на Землі, й більше ніхто не зможе воювати.

– Чудово! – вигукнули люди.

Помах чарівної палички – й справу зроблено.

Днів три на планеті панував мир, поки більшість із тих, хто хотів воювати, шукали й не могли знайти своєї зброї. А зрозумівши, що втратили її назавжди, вони змайстрували списи з молодих дерев – і війни знову розпочалися.

Коли ця сумна звістка дійшла до чарівника, він сказав:

– Не турбуйтеся. Я знищу всі молоді дерева, й ці невігласи більше не зможуть воювати.

Однак після двох-трьох днів безплідних пошуків молодих дерев, придатних для виготовлення списів, войовничо налаштовані люди почали валити дерева-велетні, робити з них кийки й знову відновили кровопролиття.

Чарівник винищив усі великі дерева. Тоді люди почали виготовляти ножі та мечі з металу. Він знищив увесь метал на планеті. Люди змайстрували пращі й почали метати один в одного каміння. Довелося знищити й камені. І тоді забили тривогу прихильники миру, ще б пак: пропали всі дерева, не стало металів і каменів. Як тепер жити, що їсти? Скоро зовсім не буде рослинності, й люди помруть, навіть не воюючи. Ні, це не розв’язання проблеми.

Чарівник розгубився:

– Навіть і не знаю, що тепер робити. Я б знищив усе людство, але, на жаль, це поки не в моїй владі!

Миротворці впали у відчай. І тут до чарівника звернувся один розумний хлопчик.

– Я знаю, що треба зробити. Нехай люди відчують, як інші сприймають їхні вчинки. Якщо один заподіє біль другому, нехай і він відчує точно такий біль, а якщо когось обрадує, то нехай і сам відчує радість. Тоді, напевно, ніхто не стане завдавати болю іншому, тому що відразу ж сам відчує біль і буде змушений зупинитися.

Усім сподобалося, що сказав цей маленький хлопчик. А чарівник в точності втілив його ідею в життя. Він повернув на Землю всі дерева, метал і камені, і навіть зброю, яку люди незабаром переробили на знаряддя праці.

Із цього дня ніхто на планеті не заподіював страждань іншому, бо тоді і йому самому довелося б відчувати біль. Навпаки, люди взялися допомагати один одному, тому що їм подобалося почуття радості, яке вони відчували при цьому. І зажили вони в гармонії та щасті.

Самі станьмо добрими чарівниками, й диво станеться!

/Files/images/122662685_1590065817856347_8366917623536843547_o.jpg

Кiлькiсть переглядiв: 199

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.